Леся Українка: У цієї людини лірична душа

Що ми маємо на увазі, коли говоримо: «У цієї людини лірична душа»? Напевно, що така людина співчутливий, здатний глибоко відчувати красу, перейматися чужим горем і щастям, як своїм власним. Такі риси властиві натурам витонченим, інтелігентним. Отже, ліричність - це гарна риса, яку треба виховувати й розвивати в собі. Зустріч із поезією Лесі Українки й допомагає нам у цьому. Часто буває, що словами всього передати не можна, буває так, що про почуття й переживання говорять звуки й фарби, граючи на живих струнах душі. Якщо заглянути у внутрішній разноцветно-музичний творчий мир славної української поетеси, доторкнутися до таємних глибин її поетичної душі, почуєш звук струни, що «буде врочисто й тихо звучати, і пісня від серця поллється».

Дійсно, творчість Лесі Українки асоціюється з українською піснею, вона сповнена музики й квітів, тому що саме її життя було пов'язана з музикантом. Жорстока доля обділила обдаровану дівчину здоров'ям, змусивши вести з 12 років важку й безперервну 30-літню війну за життя, але вона не озлобила неї, не зменшила щиросердечної щедрості, а, навпаки, зробила чуйної до людського лиха, жертовно відданої в дружбі й любові. Леся не тільки писала прекрасні вірші, але й дуже любила музику, була її тонким знавцем і цінителем, сама прекрасно грала на фортепіано, ще й здатна була до композиторству. Усі, хто чув гру Лесі, відчували в ній талант, та й сама вона вбачала в музиці своє покликання. Її улюбленими композиторами були Шопен і Шуман, Шуберт і Чайковський, Лисенко й Бетховен. В одному з листів до свого дядька М. Драгоманову вона писала: «З мене вийшов би кращий музикант, чим поет, і тільки лихо, що «натура» відважила мені кепський жарт». Відомо, що Леся Українка знала безліч пісень. Розповідаючи про її дитинство, сучасники поетеси так і малюють її з пісень на вустах.

  • «Леся Українка часто мислила музичними образами, музику прекрасно розуміла - і, напевно, коли б не хвороба рук, з її б вийшла першорядна піаністка... Почуття музики було в неї таке могутнє, що часто, за спогадами багатьох, вона сідала за рояль і імпровізувала музику до своїх віршів», - згадує Е. Кротевич.

Ішла двадцята Лесина весна. Оживала земля, у вікна заглядали білі яблуневі галузі. А в душі розцвітали й вгасали мрії, їх душила біль, тривожні передчуття. Кому розповісти свою душу, коли не хочеш засмучувати рідних і друзів? І вона обертає всі переживання до улюбленого інструмента, «до моєму фортепіано». Уздовж всього життя у важкі мінути фортепіано буде приносити поетесі втіху й розраду... Коли читаєш поезію «До моєму фортепіано», чуєш сумну, тиху, плавну мелодію, що начебто огортає поезію, передаючи смуток, сум, бачиш дуже обдаровану дівчину, душевно глибоку, уважну до інших. Свій біль вона тримає в собі, щоб не розбудовувати найбільш дорогих їй людей, і тільки фортепіано відкриває душу. Поетеса знаходить прості, але такі точні слова, щоб передати любов знедоленої дівчини до свого музичного інструмента, звертається до нього, як до живої істоти: «мій давній друг», «вірний», «дорогою». Користуючись засобом контрасту, поетеса створює виразні зорові картинки дитинства дівчини, те легким, веселі, яскраві, те зненацька смутним, пронизаним передчуттям нещастя, що, «начебто хмара грізна, ішло!». И не до кінця безнадійне життя, якщо ти чуєш у душі музику і їсти кому розповісти свій біль. Коли я смуток свою на струни клала,

З'являвся діл і зграя червоних мріянь...

Як же звучать струни душі Лесі Українки? Послухаємо її «своєрідну словесно-музичну сюїту» - цикл віршів «Сім струн». Сім звуків, сім струн, сім нот звучать по-різному, кожна з них має своє неповторне звучання. І все поезії настроєні на різну тональність. Саме так, музичними звуками, проговорює душу Лесі Українки. Поетеса навіть музичним-музичній-по^-музичному обертає нашу увагу на особливості виконання й сприйняття добутку, уміщаючи в дужках після назви італійські музичні строки. Отже, перша струна- «ДО». Це цивільна поезія, і самий автор визначав характер звучання - гімн, урочисто. «До тобі, Україна...» - так звертається перша струна з надією на те, що пісня « скрізь по мирі» буде літати, шукати долі «невідомої», «бажаної» для своєї «безталанної матері» - Батьківщини. Світле, оптимістичне звучання розкриває невичерпну віру в силу художнього слова в створенні кращої долі України. А далі звучить «Ре», і ми начебто бачимо «гру світла-тіні».

А читаючи «Колискову» (поезія «Мі»), відчуваєш ті мелодійні рухи, коли колишуть дитинчати, «оповідаючи сни». Створюється спокійна замислена мелодія. Для наступної струни - «Фа» Леся Українка вибирає жанр сонету. Ми відчуваємо радість і весну, що відкрила мир «золотавих мріянь». У цьому добутку яскраво проявляється неоромантизм: «Ти світове з'єднала з таємним, якби тебе людська душа не знала, було б життя, як темна ніч, сумної». Наступна поезія «Сіль» зв'язана задумом з мотивами першої струни «ДО», їх поєднує любов до рідної землі. Леся Українка сподівається, що вільні пісні почують в Україні: «вільні співу, голосні, голосні в рідному краї я чути бажаю»; «И буде струна врочисто й тихо звучати, і пісня від серця поллється». Такий цікавий «круговий прийом» ще раз підтверджує надзвичайну музикальність Лесі: саме нота «сіль» є домінантою в тональності До мажор, і її музичним завершенням буде ступінь «до».

А поки що слухаємо «ноктюрн» - нічну пісню (поезія «Ля»), відчуваємо зв'язок з життєвою трагедією поетеси. І от звучать останні звуки «сюїти» -поезія «Си»:

  • Сім струн я торкаю, струна по струні,
  • Нехай мої струни звучать,
  • Нехай мої співу літають
  • По рідній моїй стороні...

Леся Українка вірить, що в неї будуть продовжувачі, ті, хто підтримають її патріотичні запеви. Вона сподівається, що кобза заграє музику фарб, квіток, які «посіяла на морозі» людин-весна, людина-борець Леся Українка. Так, саме весна, краса, мрія, гармонія, духовність - це те, що є наповненням поетичного духовного миру поетеси. Вона вірила й сподівалася:

  • Будуть приходити люди
  • Убогі й богатие,
  • Веселі й сумні,
  • Радості й смуток будуть нести мені,
  • їм проговорювати душу моя буде...

Нехай же Лесини струни звучать завжди. Нехай вони допомагають вашим струнам бути настроєними, нести тепло й світло людям. Нехай разом вони звучать симфонією наших душ, створюючи вічність.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы