Моральні питання людської особистості в романі «Вадим»

Для Лермонтова навіть у юні роки ідея незалежності особистості не зводилася до замкнутого індивідуалізму. Для революційного демократа Н. А. Добролюбова - людини нової епохи - не було сумніву, що Лермонтов, «умевши рано осягти недоліки сучасного суспільства, умів зрозуміти й те, що порятунок від цього помилкового шляху перебуває тільки в народі. До такого плідного й принципово важливому для життєвий і творчий шляхи Лермонтова висновку Добролюбов прийшов на основі не тільки аналізу його «Батьківщини», хоча й привів це «дивне» вірш для конкретного підтвердження своїх думок. Тому що природне, на перший погляд, відношення поета до батьківщини й простого народу, що пронизує кожний рядок знаменитого вірша, для дворянина Лермонтова було результатом його болісних шукань і напружених роздумів про подальші шляхи розвитку Росії, про сили, здатних стати основою її руху вперед.

Лермонтов розуміє неминучість жестокостей, які супроводжують стихійні бунти; вони - наслідок віковий багатостраждальне закріпачених селянських мас: «потрібно ж винагородити целую життя страждань!», «нанести хоча один удар тому, чиє кожне слово було - образа, один - але смертельний» і т.д. З іншого боку, Лермонтов усвідомлював, що повстання селян приречене на невдачу, йому здавалося, що народ без керівника з мислячої інтелігенції шляху знайти не зможе. У романі «Вадим» Лермонтов висловлює характерну думку, що допомагає зрозуміти це його прагнення: «Народ, ще недосвідчений у таких хвилюваннях схожий на актора, що, будучи вперше на сцену, так збентежений новиною свого положення, що забуває початок ролі, як би твердо її не знав він; потрібне неодмінно, щоб суфлер, цей послужливий Протей, підказав йому перше слово,- і тоді можна сподіватися, що він не запнеться на дорозі».

Судження це примітно тим, що воно повною мірою відбиває вплив філолофсько-політичних ідей дворянських революціонерів на світогляд юного письменника. Воно порівнянно але контрасту зі згаданої вже картиною, коли селяни, залишившись один на один із прикажчиком, відданим їм пугачовцями, міркують про те, який його піддати смерті, і зрештою обирають саме «зручне» для них, як іронічно підкреслює Лермонтов, засіб: замикають у холодній коморі. Іншими словами, якщо в епізоді із прикажчиком селяни не випробовують ніякого впливу з боку (адже пугачовці вже покинули їх!) і хоча б на час зберігають йому життя, то в сцені в монастирі відбувається зворотне й - спалахує бунт. Обидві картини, відділені одна від іншої немаловажними для всього оповідання подіями, ще більш ясно підкреслюють суперечливість і метання лермонтовской думки

Тому що Вадим не в змозі бути керівником повсталих селян

Деякі спроби Лермонтова доручити йому цю роль непереконливі ні в ідейному, ні в художнім відношенні. У романі є вождь - це людин не дворянського кола, але самих селянських мас - Пугачов. Правда, Пугачов показаний тільки через сприйняття різних діючих осіб оповідання. Але його особиста відсутність у зв'язку з напруженістю дії майже не зауважується нами: грізний подих пугачовщини, стрімко й 'невблаганно насувається на поміщиків, злито воєдино з фігурою Пугачова, з легендами про нього, що завзято поширюються серед простого люду, із затаєними надіями народу, із що розгулялася, нарешті, жорстокою стихією. Правдиве зображення основного соціального конфлікту епохи харчувало реалістичні тенденції історичного роману Лермонтова. Зображення повстання, народні сцени, побутові епізоди, дані з позицій передовий для епохи Лермонтова ідеології, повні правди часу

У той же час Лермонтову близька й дорога думка про людину сильному й вільному. «Моральні питання про права й долю людської особистості» (Бєлінський) не залишали Лермонтова на всьому протязі його життєвий і творчий шляхи: з них він почав, з ними він зійшов у могилу. Чи не тому долі Вадима, цій парії, знедоленому, зі збентеженою свідомістю, одинакові, що відірвався від свого класу й примкнули до пугачовців, відведене таке велике місце в оповіданні. Проблема людської особистості, носієм якої в романі виявляється Вадим, увесь час обертала погляд Лермонтова до його сучасності

Але, розглядаючи питання про народне повстання у зв'язку із проблемою окремої особистості, юний Лермонтов не в змозі дозволити для себе основного протиріччя: як зріднити образ романтичного протестанта з повсталим народом. Тут виявилася й слабість світогляду Лермонтова, і його сила. Тому що юний автор «Вадима», як і Пушкін у незакінченому їм «Дубровском», уже усвідомили несумісність положення дворянства й селянського повстання. Констатуючи історичну неспроможність Вадима, героя демонічного, Лермонтов тим самим підкреслив відсутність реальної єдності, розривши між одинаком-месником і селянською масою, що піднялася проти гнобителів. ---і Не бажаючи поступитися придбаним їм за довгі дні болісних і напружених роздумів правом виразника ідеалів вільної особистості й у той же час не бачачи перед собою шляхів для зв'язку свого героя з реальною конкретно-історичною дійсністю, Лермонтов залишив роман незавершеним. І тільки через роки, збагачений реальним знанням сучасної йому життя й знанням «історії душі людської»,

На відміну від Пушкіна, що вводить у поняття історичної закономірності процеси найбільш загального характеру з тієї причини, що окремі явища занадто піддані дії випадковості, що «розум людський» не в змозі передбачати «випадку», по Лермонтову, воля, «твердий намір людини велить природі й случаю»; «Воля є моральна сила кожної істоти, вільне прагнення до створення або руйнування чого-небудь, відбиток божества, творча влада, що з нічого творить чудеса...». Лермонтов напише роман про «героя часу», у якому повідає про прожитому й пережитому й на прикладі долі Печорина психологічно точно розкриє трагізм долі цілого покоління

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы