«Почуття добрі» у поезії А. С. Пушкіна

Колекція творів: "Почуття добрі» у поезії А. С. Пушкіна

Творчості Пушкіна властиво рідка розмаїтість жанрів, при-чому для кожного з них він створив свій еталон. Однак саме це разнооб-разие, відсутність чітких правил розхитувало строгу жанрову систе-му. Жанр втратив свою строгість, перестав бути пов'язаним з нормами певного літературного напрямку

Жанр у поезії Пушкіна втрачає свою строгу самостійність і обмеженість. Для творчості поета стає можливим сполучення в межах одного добутку різних жанрів. Таке взаимообога-щение й взаємопроникнення жанрів вело до розширення тематики й ідейного змісту віршів, але при цьому знищувало строгу жанро-вую систему. Вірш ставав просто текстом, що містить риси багатьох жанрів, і тому його не можна віднести строго до жодного їх їх

Елегія - один з найпоширеніших серед романтиків жан-рів. Цей вірш смутного змісту, що складає із двох частин: опису природи й міркувань ліричного героя. У творчості Пуш-Кина жанр елегії перетерплює також складну еволюцію, хоча, незважаючи на різноманіття тим, для всіх елегій характерної є заглибленість ліричного героя в себе, у мир своїх переживань і ілюзій, звертання до своїх переживань і мрій, як правило, недосяжним

Еволюція жанру визначається еволюцією творчого методу поета - втіленням у добутку характерних рис того або іншого направ-ления.

А. С. Пушкін у своїй творчості з'явився гідним продовжувачем перших російських романтиків. Він не приховував своїх пристрастей і того факту, що виріс на цій літературі. Неодноразово він називав Жуковс-Кого - главу російського елегійного романтизму - своїм учителем. Осо-Бенно чітко простежується вплив Жуковського на молодого поета в початковий період творчості, у ліцейські роки, у період становлення жанру елегії у творчості Пушкіна

В елегіях цього часу переважає любовна тематика. Сльози, пе-чаль, меланхолія, спогади - все це нерозривно пов'язане із цим почуттям:

Я сльози ллю; мені сльози утешенье;

Моя душа, полонена тугою,

У них гірке знаходить наслажденье.

("Бажання», 1816)

Проте любов сприймається як щастя, як почуття, роблю-щее людини добріше, сострадательнее до прикростей інших. Однак у світі людей любов обов'язково пов'язана з розлукою, борошнами й слізьми:

Мені дорого любові моєї мученье -

Пускай умру, але нехай умру люблячи!

("Бажання», 1816)

Ліричний герой покоряється долі, долі, що віднімає любов і який знову штовхає його в неволю любові:

Але я мовчу; не чутне ремство мій...

("Бажання», 1816)

В елегіях Пушкіна з'являються стійкі вираження, образні кліше, характерні для сентиментальної й романтичної поезії. Пуш-Кин використовує багато абстрактних понять, далеких від реальної дей-ствительности:

Уж немає неї!.. До сладостной весни

Попрощався я із блаженством і сдушою.

("Осінній ранок», 1816)

Виникає й мотив надії на здійснення бажань:

Коли ж вечернею порию

И мені відкриється вікно?

("Вікно», 1816)

Обов'язковим мотивом стає й мотив розчарування:

Даремний серця лемент!..

...Безвір'я одне,

По життєвому шляху в мороці вождь сумовитий,

Тягне нещасного до хладних врат могили

("Безвір'я», 1817)

Під час південного посилання елегія стає основним жанром у твор-честве А. С. Пушкіна. Виникають постійні поетичні образи: море, хвилі, небо, зірки й т. д.

Зірка сумна, вечірня зірка!

Твій промінь посріблив зів'ялі рівнини,

И дрімаюча затока, і чорних скель вершини

Люблю твоє слабке світло в небесній височині...

("Рідіє хмар летуча гряда», 1820)

Мотив розчарування й у ці роки пронизує лірикові Пушкіна. Ліричний герой разочаровивается в минулому:

Шукач нових вражень,

Я вас біг, отечески краю;

Я вас біг, вихованці насолод,

Хвилинної младости хвилинні друзі...

("Згасло денне світило», 1820)

Поет шукає мета в житті, зміст свого існування, але не знаходить його навіть у самому собі:

Я пережив свої желанья,

Я розлюбив свої мрії;

Залишилися мені одні страданья,

Плоди серцевої порожнечі

("Я пережив свої желанья», 1821)

У жанрі елегії часто присутня й образ дороги, що втілює в собі мотив изгнанничества, втечі. Самітність, відчуженість від миру людей - природний стан ліричного героя романтичних произ-ведений. Воно пов'язане з особливостями романтичного світогляду. Изгнанничество - одна із граней самітності, воно властиво не тільки ліричному героєві віршів, але часом і самому авторові

1823 рік є переломним у творчості Пушкіна: він приходить до переконання, що воля можлива лише як внутрішня воля лично-сти. Воля стала головною метою його творчості; її духом пронизані всі його вірші. Можливість "хоч одному створінню волю даровать» - велике щастя, як заявляє поет у вірші "Пташка» (1823). Але "дарунки волі» ні до чого людям з невільною свідомістю ("Волі сівач пустельний», 1823). Народ "без честі» приречений на "ярмо із гре-мушками так бич».

Елегія "До моря» (1824) завершує романтичний період творчості Пушкіна. Море персоніфікується, поет звертається до нього як до живої істоти. Для Пушкіна море - символ абсолютної волі. Тут ми вже бачимо, як елегія поступово втрачає свою жанрову замкнутість. У ній є реалістичні деталі. У цьому вірші ми зустрічаємо сполучення таких жанрів, як послання й елегія. Жанр послання прояв-ляется вже в самій назві вірша, а зміст залишається чис-то елегійним

В елегії немає двох конкретних частин: опису природи й размишле-ния ліричного героя взаимопроникают. Спочатку море з'являється перед нами в традиційно романтичному дусі: воно символізує життя чоло-століття, його долю, боротьбу за виживання. Потім картина конкретизується: море пов'язане з долями великих особистостей - Байрона й Наполеона

У цьому вірші відбувається прощання поета з романтизмом, з його ідеалами. Пушкіна поступово звертається до реалізму. У двох послу-дних рядках елегії море перестає бути романтичним символом, а стає просто пейзажем

Таким чином, у більше пізній творчості Пушкіна затверджується синтетичний жанр, у якому поряд із традиційними елегійними мотивами присутні елементи послання, з'являється соціальна й філософська проблематика

Прикладом може служити вірш "Село», написане ще в 1819 році. Це добуток уже не пасивного романтизму, воно напол-неале пафосом цивільної лірики

Композиційно елегія складається із двох яскраво виражених частин. Од-Нако частини розділені не по предметі опису, а по побудові й по пафосі. Перша частина - це ідилія, композиційне ядро якої з-ставляет сентиментальний пейзаж. Тут є присутнім типово романти-ческий мотив втечі поета на лоно природи, протиставлення парфумів-але вільного життя "на лоні щастя й забвенья» несвободі світських оковів:

Я тут, від суєтних оковів звільнений...

Друга частина - політичний памфлет. Настрій різко міняється, вірш здобуває викривальний характер. Пушкіна традици-онний жанр елегії насичує гострою соціальною тематикою. Таким про-раз, контрастне протиставлення краси природи й реального життя села обумовлено жанровим контрастом (ідилія й памфлет). У фи-нале поет міркує про роль поезії в суспільстві, про своє призначення

Багато хто з віршів, які Пушкін зараховував до елегій, по-лучали підзаголовок "уривок». Цим поет хотів підкреслити отступле-ние від традиційної жанрової приналежності, указати на відкритість ліричного задуму, фрагментарність і жанрову незавершеність вірша. Ліричний фрагмент дає максимальну волю, демон-стрируя відмова автора від усякого жанру

Таким чином, ми бачимо, що Пушкін швидко переріс своїх учите-лею, вона став розвивати жанр елегії, уводячи в нього свої елементи

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы