Поетичні ідеали Грабовського

Павло Арсенович Грабовський - це богатир, кований із чистої сталі від голови до ніг, воїн-подвижник, що йшов свідомо на явну загибель. Ще з юного років у хлопчика притягало до всього незвичайного, розвинене почуття справедливості й товариськості, бажання піти «на мучення за народ». Це формувало його характер, а пізніше вивело на важкий шлях пошуку правди, шлях поневірянь і боротьби за людське достоїнство. Світогляд письменника, його світорозуміння відбилися на сторінках поетичних добутків. Духовним учителем Грабовського, прикладом суспільного служіння поета визвольним ідеям був великий Шевченко, добутку якого він перекладав на російську мову, ім'я якого згадує багато разів у своїх листах, творчості якого присвятив ряд статей.

Продовжуючи революційні традиції Шевченко, Грабовський ставить своє поетичне слово на службу мільйонам знедолених, розглядає літературу як діючий засіб виховання в народі духу революційної свідомості й протесту. У вірші «Я не співак чудовной природи», що за своїм ідейним змістом співзвучно, з віршами И. Франко й Лесі Українки, поет говорить про те, що його увагу залучають не мальовничі види, не власні інтимні переживання, а «люд без житнього шматка», «змучені народи», яким він віддасть «всі почуття свої». На противагу поетам, які уславляли героїв-завойовників, Грабовський піднімає образи скромних трудівників, які присвятили своє життя народу. Про це він розповідає у вірші «Трудівниця». Мені здається, що ця поезія написана під напливом народницьких ідей: освіта звільнить народ від пута рабства.

Стихли «Теперішні герої» присвячений тим, кому не байдужа доля народу, тим, хто бореться на «майбутнє Руху». П. А. Грабовський написав цикл віршів, які присвятив Надії Костянтинівні. Її він теж називає теперішньою героїнею. Мужня, вольова жінка віддалила своє життя заради ідеї. Надія Костянтинівна була для поета зіркою, музою, квіткою, скошеною безжалісно на рубежі життя. Вірші, присвячені їй, належать до перлин української лірики. Втрата коханої людини, однодумця виникає перед поетом як найстрашніше для нього горі. Образ цієї святої людини проніс через все своє життя. Продовжуючи традиції Шевченко, Павло Арсенович досить часто у своїй творчості звертається до образа жінки-трудівниці, уболіває за її важку долю («Швачка»). Він високо піднімає образ жінки-матері» жінки-сестри, жінки-подруги по загальній недолі й боротьбі. І найбільш дорогий для нього є далека Україна, що тепер (письменник - у посиланні) він може побачити лише в мріях і снах. Серед сибірської холоднечі він чує шепіт верболозів і «шум верби в рідній стороні», бачить багаття, що розпалили косарі, до нього доносять мелодії знайомих пісень («Океан»).

Важкі поневіряння, що загрожує стан здоров'я, передчуття того, що йому вже не вистачить сили дочекатися кінця посилання, породжують у поезії письменника гнітюче відчуття безнадії й туги («Україна приснилася мені»): Життя стає усе більше гірше У важких кайданах чужини: Мені не побачити вже більше України милої поля! Часто поет звертається до своєї рідної матері, просить захистити його («До матері»). У багатьох віршах, написаних у посиланні, звучать мотиви дружби народів. Ідея інтернаціонального єднання трудящих у боротьбі проти загального ворога («ДО В. Сго»). Підводячи підсумки, хочу сказати, життя й безсмертна творчість Павла Арсеновича Грабовського являє приклад безмежної відданості революційній боротьбі, особистого самозречення заради народного щастя.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы