Приклад твору: Пори року в поезії А. С. Пушкіна

Поет завжди вільно або мимоволі стикається з державною владою. Із цього, як показала історія, не виходить нічого гарного для поета й нічого корисного для влади

Однак надія на освіченого правителя ніколи не залишала людей мистецтва. Тому Олександр Пушкін звертається до Миколи Першому, що тільки що взошли на престол, зі своєрідною інтерпретацією «Фелицы», адресо- ванною у свій час Г. Державіним Катерині Другої.

Поет дає ради цареві, нагадує, злегка повчає, небагато лестить, саму малість просить... Уже не вірячи в освічену монархію, поет сподівається хоча б на «незлобну». Потрібно мати певну сміливість і величезний талант, щоб повчати монарха, але все-таки А. Пушкін іде на деякий моральний компроміс, проводячи паралель між «заколотами й стратами» «початку славних днів Петра» і кривавим завершенням повстання декабристів, де більшість потерпілих були близькими поетові людьми. Жорстоко? Але, по-перше, А. Пушкін був щирим сином своєї епохи (монархічної, тому що згадаємо пушкінське ж «рабство, занепале по манію пануючи»). По-друге, поет, ставлячи настільки високу планку Миколі Першому, бажає зм'якшити доля своїх друзів, вселивши монархові, що можна «правдою залучити серця» і «вдачі приборкати наукою». Олександр Пушкін саме «утішається паралеллю», як скаже століття через Борис Пастернак. Однак не можна обвинувачувати поета в бажанні бачити на троні мудрого душею пануючи: утворений совісний самодержець - ідеал російського народу

Через «столетье із зайвим» Б. Пастернак, охоплений тим же, що й А. Пушкін, бажанням, знову вертається до теми «заколотів і страт», але розвиває її вже в абсолютно іншому руслі. Високої врочистості пушкінського складу протиставляються іронія й гіркота Б. Пастернаку. Двадцяте століття повністю розсіяло всі ілюзії «паралелей»; навіть «надію слави й добра», природну XIX століттю, поет називає «спокусою».

А. Пушкін накидає лише можливу перспективу, бажане, а Б. Пастернак показує втілення цього «бажаного» у реальності:

И той же негайно ж тупик

При зустрічі з умственною лінню...

Але й у вірші XX століття немає безвихідності й песимізму: щиросердечну й розумову працю залишають людину людиною під час будь-яких катаклізмів: «Хотіти... праці з усіма спільно», «И ті ж виписки із книг, / И тих же ер сопоставленье».

Варто звернути увагу на дату пастернаковского вірша - 1931 рік. Країна вже повною мірою пізнала «заколоти й страти». У поеті йде боротьба розуму із серцем: холодний розум розуміє, що зроблено крок убік прірви, а серце наївно вірить у краще. Надія в Б. Пастернаку харчує його ж скептицизм:

Отже, уперед, не тріпотячи

И утішаючись паралеллю,

Поки ти живий, і не моща,

И о тобі не пошкодували

Поет - людин, і слабка людина, - і він виправдується перед суспільством. Вірніше, суспільство змушує його виправдуватися за те, що він не такий, як усе:

Поки ти живий, і не моща,

И о тобі не пошкодували

Так, чаша страждання не буде пронесена повз поета, йому має бути випити її до дна. Він знову залишиться один на один з жорстоким залізним віком

Я один, все тоне вфарисействе.

Життя прожити - не поле перейти

(Б.Пастернак, «Гамлет»)

«Ер сопоставленье» показує, що велич епохи не залежить від пролитої крові й кількості людських жертв. Людина, його душу - індикатор епохи. А виходить, час, у яке жили й А. Пушкін і Б. Пастернак (генії душі й праці)» можна воістину назвати великим:

Часи не вибирають -

У них живуть і вмирають

Твір Пушкін А.С. - Різне

Приклад твору: - Чарівництво в «Казці про мертву царівну й семи богатирях» А.С. Пушкіна

Моя бабуся знає дуже багато казок і чудово їх розповідає. Коли я була зовсім маленької, її тихий неспішний голос створював у моїй уяві замки й дрімучі ліси, красунь і страшних чудовиськ, що говорять тваринних і зачарованих птахів. Особливо мені подобалася «Казка про мертву царівну». Навчившись читати, я довідалася, що написав її чудовий російський поет Олександр Сергійович Пушкін

В «Казці про мертву царівну», як і в багатьох інших казках, досить чудес і чарівництва. Мовцем дзеркальце чесно й безстрашно розмовляє із заздрою царицею, викликаючи її гнів і злість. Закоханий, але королевич, що втратив наречену, розпитує про її долю й Сонце, і Місяць, і Вітер, і вони відповідають йому, дають ради, співчувають. Тільки чудо, здається, урятувало юну царівну від вірної смерті. Але, на мій погляд, набагато більше, ніж чудес чарівних, у цій казці чудес, створених руками самих героїв. Так, знайти свою суженую королевичеві Єлисею допомогли не тільки підказки Вітру, але й, у першу чергу, любов і надія, що живуть у його серце. Побачити красу своєї пасербиці і її чудові щиросердечні якості ревнива мачуха могла й без чарівного дзеркальця. І тільки завдяки власним заслугам молода царівна знайшла притулок у лісовому теремі й вірних і надійних друзів в особі братів-богатирів

Для А. С. Пушкіна природа була джерелом натхнення, у його поезії є опис всіх часів року

У ранній творчості поета ми знаходимо пейзаж, що описувався в основному політично, з характерними умовними образами. Пори року його не оформлені в самостійну тему. Пейзаж у таких віршах часом є символічним тлом для міркувань ліричного героя

Наприклад, у вірші «Село» ідилічний опис природи покликаний підкреслити жах рабства й сваволі неосвічених поміщиків. У вірші «Згасло денне світило...» морська стихія - символ волі, досягнення якої для поета неможливо. Цей же образ моря в іншому ранньому тексті Пушкіна - «До моря» символізує літературне произведениетическое напрямок у літературі й у напрямі думок, від проходження якому поет відмовляється

Більше пізня поезія Пушкіна реалістична, тому в описі пейзажу незмінно є деталі, що вказують на пору року. У поезії Пушкіна яскравими фарбами намальовані літо, осінь, зима, весна

Відношення поета до всіх пір року можна знайти у вірші «Осінь». Воно містить майже всі мотиви пейзажної поезії Пушкіна, присвяченої різним часам року

Спробуємо «розшифрувати» мотиви вірша «Осінь» за допомогою інших віршів Пушкіна про природу й уривків з літературне произведениеа «Євгеній Онєгін».

Весна, пора пробудження й відродження всього живого, ліричному героєві вірша «Осінь» нудна й наводить тугу. Про це ж почуття говориться у вірші «Весна, весна, пора любові...», де на ліричного героя весна «наводить нудьгу», томленье й «млосне волненье». Навіть фізичний стан однаково в цю пору року в обох героїв віршів: «навесні я хворий» («Осінь») і «важко мені» («Весна, весна, пора любові...»).

У сьомому розділі «Євгенія Онєгіна» в I-III строфах опис весни, що наступила, і почуття автор произведенияа, пов'язані із цією порою року, дуже схожі з тим, що говориться у двох згаданих віршах. В II строфу сьомої глави з невеликими змінами ввійшов вірш «Весна, весна, пора любові...». Те, що «синіючи блищать небеса» і природа «посмішкою ясної» зустрічає весну, в оповідачі не викликає позитивних емоцій: всі навколо «радіє й блищить», але не радує ліричного героя. Те, що повинне пожвавлювати кращі почуття в душі людини, на душу ліричного героя, «мертву давно», не робить такого чудотворного впливу. Подібно цьому весна «живить» Євгенія Онєгіна, але не приносить йому нічого, крім страждань

Повернемося до вірша «Осінь». На підставі цього тексту можна зробити висновок, що Пушкін, як і весну, не любить і літо за «спеку, так пил», за комарів, мух і жару. Імовірно, що пролунала в «Євгенію Онєгіні» думка про стислість цієї пори: «літо швидке летить» (глава сьома, строфа XXIX) - «мигне й ні» (глава четверта, строфа XL), висловлена з деяких часток полегшення

В «Осені» є фраза, що ліричний герой добутку взимку «більше задоволений», чим улітку й навесні. Що ж подобається йому в зимі? Відповідаючи на це питання, Пушкіна малює цілий ряд образів, милих його серцю: снігу, «зимових свят блискучі тривоги», катання на ковзанах, місяць і біг саней. Всі ці мотиви розвинені Пушкіним у поетичних текстах, присвячених зимі. Ця сніжна пора може бути суворої, як, наприклад, у вірші «Біси»: подорожанин заблудився «у чистому полі» під час заметілі. «Сніг летучий» заважає ліричному героєві знайти вірну дорогу, навіть місяць не висвітлює шляхи, «невидимкою» сковзаючи по небозводу, і здається, що ця сніжна стихія ніколи не стане прихильної до людини. Однак у вірші «Зимовий ранок» описується тихий чудовий ранок після бури. Якщо вчора «хуртовина зллилася, на мутному небі імла носилася», то сьогодні «мороз і сонце; день чудесний», і сніг лежить «чудовими килимами». Після чудесного дня наступає ясна зимова ніч. Про тужливу їзду на трійці саме в таку ніч розповідають ще два вірші Пушкіна: «Зимова дорога» і «У поле чистому...». Обидва тексти перейняті тим самим настроєм, нудьгою, і навіть образний ряд у них схожий. Місяць, незмінний елемент всіх віршів Пушкіна про зиму, є й у цих текстах: «пробирається місяць», «ллє сумно світло вона», «затуманений місячний лик» («Зимова дорога») і «світить місяць» («У поле чистому...»). Можна провести ще одне текстуальне порівняння цих двох добутків. У вірші «Зимова дорога» написано: «трійка хортиця біжить», і в тексті «У поле чистому...» - аналогічно: «трійка мчиться». У вірші «У поле чистому...» Пушкін із замилуванням описує «сніг хвилястий і рябий», що у п'ятому розділі «Євгенія Онєгіна» (I строфа) був названий автор произведенияом «зими блискучим килимом».

Ще один мотив, мотив зимових свят, позначений у вірші «Осінь», звучить і в «Євгенію Онєгіні». «Імла водохресних вечорів» (глава п'ята, строфа III) заворожувала Тетяну Ларіну, що у святкові ночі ворожила

Однак зимовими днями часом важко знайти собі заняття. У такі годинники ліричний герой добутку вірша «Зима» помітив: «повільно ковтаю нудьги отрута». Про заняття, які можуть допомогти розвіяти тугу, Пушкіна говорить у вірші «Зима» і в п'ятому розділі, строфі XLIII «Євгенія Онєгіна». Протиотрути від нудьги в обох текстах ті ж: можна випити «чашку сподіваючись», «возитися зі старими журналами сусіда» («Євгеній Онєгін») або перевіряти «витрату» («Зима»), ковзатися, сісти «на коня» («Зима») і «скакати верхи» («Євгеній Онєгін») і, нарешті, читати. У вірші «Зима» Пушкін доповнює цей список «розмовою», «зустрічами» із приємними людьми

Крім нудьги зима для Пушкіна має ще один недолік: вона не стимулює його творчість. Ліричний герой добутку вірша «Зима» зауважує: «втрачаю усі права над римою». Восени ж, навпаки, у душі поета «пробуджується поезія». Цьому творчому підйому сприяє «прощальна врода» (вірш «Осінь») увядающей природи. Дійсно, восени «врода тиха» («Осінь») оточує поета, а «служенье муз не терпить суєти» («19 жовтня»).

Осіння природа нагадує Пушкіну «сухотну де-ву» («Осінь»), вона «трепетна, бліда, як жертва, пишно прибрана» (сьома глава, строфа XXIX «Євгенія Онєгіна»). Природа одягнена в золото й багряний колір: у вірші «19 жовтня» є рядка про те, як ліс роняє «багряний свій убір», а в сьомому розділі «Євгенія Онєгіна» ужитий епітет «осінь золота».

Саме через цю тиху красу, що будить все найкраще в людині, Пушкін любить осінь більше, ніж інші часи року

Всі стани природи описані Пушкіним у поетичних текстах, тому що кожна пора року збігалося в поета з певним станом душі, що автор добутку майстерно наділяв вслова.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы