Процес мнимого очищення Чичикова

Обіцяний наприкінці першого тому «Мертвих душ» «обдарований божеськими доблестями» чоловік з'явився в другому томі в образі Костянтина Федоровича Костанжогло. Це «ідеальний» поміщик, що піклується не тільки про доходи, але й про благо своїх мужиків. Він живе просто, сам у поті чола трудиться, нехтує розкіш. Він супротивник усякого роду нововведень, фабрик, освіти, лікарень. Все це, на його думку, зовсім ні до чого. Життєва мудрість Костанжогло складається в переконанні, «що в землеробському званні людин чистіше вдачами».

Але зненацька вибухнула катастрофа. Чичиков був викритий у складанні підробленого заповіту. Його заарештували. Він втратився своєї заповітної скриньки із грошима й виявився в «вогкому сирому прикомірку». Усе, що він протягом свого життя споруджував, раптово звалилося. Чичиков став жалюгідний і злиденний. У цей момент до нього є Муразов. Він призиває Чичикова порвати з минулим і зажити по-новому: «Прокиньтеся, ще не пізно, є ще час...» Муразов допоміг Чичикову вийти на волю, Чичиков їде з міста, міркуючи: «Муразов прав... пора на іншу дорогу».

Так починається процес мнимого очищення Чичикова. Його моральне «відродження» повинне було, імовірно, відбутися в третій частині «Мертвих душ». Але про неї ми, по суті, нічого достовірного не знаємо. Зображення російської дійсності в першому томі «Мертвих душ» представлялося Гоголю неповним, однобічним. Він вважав за необхідне розкрити й позитивний початок у цій дійсності. Але яке воно й де його шукати, Гоголь не знав, а це неминуче штовхало його на шлях «фальшивої ідеалізації» життя. Разом з тим другий тім «Мертвих душ» не можна розглядати як простий крок назад у художньому розвитку Гоголя порівняно з першим томом або тим більше як зраду письменника своїм минулим переконанням. Справа обстоит набагато складніше.

Із середини 40-х років починаються скарги Гоголя на збідніння «творчої сили», на втрату «здатності творити». Незважаючи на духовну кризу, що підсилювалася, і важкий щиросердечний стан, Гоголь часом дуже гостро відчував надуманість, фальшивість тих ідеальних героїв, яких він намірився зобразити в другому томі «Мертвих душ». Письменника в такі мінути охоплювало почуття глибокої незадоволеності тим, що він писався

Гоголь був весь спрямований у майбутнє. Ніколи не переставав він нехтувати мир вульгарності й наживи. Гоголь не знав політичних шляхів перебудови миру, але відчуття необхідності його перетворення невигубно жило в ньому. Створюючи свої безжиттєві схеми ідеальних героїв, Гоголь ніколи що не вгасав у ньому інстинктом художника розумів, що не Костанжогло й Муразов здатно відкрити людям дорогу до майбутнього. «Де ж той, хто б рідною мовою росіянці душі нашої вмів би нам сказати це всемогутнє слово «уперед»,- от питання, що не давало спокою письменникові

Ідейні омани письменника були трагични, вони неминуче обмежували його могутнє дарування. Разом з тим більша й гірка правда життя проривалася поруч із фальшивою утопією, вираженої в образах Костанжогло, Муразова й генерал-губернатора, що призиває злодіїв-чиновників зайнятися моральним самовдосконаленням. Реалістичний талант мужньо пручався цієї утопії. Чернишевський думав, що слабкі сторінки другого тому «Мертвих душ» були б автором надалі перероблені або знищені. Він висловлював також упевненість, що «переважний характер у цій книзі, коли б вона була кінчена, залишився б все-таки т же самий, якої відрізняється, і її перший тім і всі попередні утвори великого письменника». Зрозуміло, все це тільки лише припущення, які, на жаль, ніяк не можуть бути точно підтверджені. Остаточна редакція другого тому «Мертвих душ» була створена, але хто знає, яке початок у ній узяло гору. Гоголь був незадоволений другим томом «Мертвих душ». Він постійно співвідносив обидві частини добутку й болісно відчував недосконалість другої. Тут треба шукати пояснення того, що відбулося. Болісні сумніви терзали письменника, не давали йому ні на мінуту спокою. Це обставина, імовірно, і зіграло свою роль у ту фатальну ніч 12 лютого 1852 року, коли був знищений рукопис другого тому

«Мертві душі» належать до числа таких добутків, глибина думки, немеркнуча художня краса, поезія яких надзвичайно дорога людям

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы