ТЕМА ВНУТРІШНЬОЇ ВОЛІ В РОМАНІ «МАЙСТЕР І МАРГАРИТА»

Роман «Майстер і Маргарита» Михайло Булгаков писав, з перервами, з кінця 1928 року до самої своєї смерті в 1940 році. Ні найменшої надії на його видання в автора, природно, не було - він писав тому, що цього вимагала його душу, і якщо й розраховував на читачів, те тільки в майбутньому. Для прийдешніх поколінь вигострювався кожний рядок. Передчуваючи, що ця річ - остання, «західна», і, найімовірніше, що випливає не буде, Булгаков вклав у роман усього себе, усе, що пережив і передумав за роки життя, всі свої почуття, весь талант, всі свої думки - про любов, волю, творчість, добрі й злі, про моральний борг, про відповідальність перед своєю совістю. І вийшов добуток абсолютний геніальне, у всій великій російській літературі немає такого блискучого сплаву лірики, сатири й філософії, як у цій поемі в прозі. Роман заворожує з першої сторінки, перечитувати його можна нескінченно - і цілком, і шматками, обраними навмання.

Упоительное почуття волі - от головне в романі. Ця воля -г и в польоті фантазії автора, і в чудовій мові роману. І сложнейшую, здавалося б, композицію в єдине ціле поєднує тема внутрішньої волі. Саме вона визначає сутність героїв, саме її наявність або відсутність виявляється найважливішим

Убраний огромнойвластьюримскийпроку-ратор Понтій Пілат. Але він же і її заручник. Він раб кесаря й своєї посади. Нічого не хоче він так сильно, як звільнити бранця. І він має таку можливість. Але - острах інтриг, побоювання, що його дії витлумачать перекручено, що це може ушкодити його кар'єрі, заважають йому надійти так, як він хоче - і вважає правильним. І чого ж коштують у такому випадку його посада і його влада, якщо він зобов'язаний говорити й надходити тільки в рамках покладеного, а вся радість буття отруєна для нього головним болем і відчуттям своєї несвободи? Жалюгідний арештант Иешуа Га-Ноцри, побитий, присуджений до смерті, вільний - він говорить і надходить так, як підказує йому серце. Ні, він не герой і не жадає смерті, але додержуватися своєї натури для нього так само природно, як дихатися

Але адже цей вибір даний кожному. І зрадництво себе, на думку й самого автора, і вищих сил, що діють у романі, найтяжкий гріх. Недарма відплата, ні багато ні мало, - безсмертя каяття й туги. Але це у великих. А що ж самі звичайні люди? Ті ж москвичі? І в Москві - що тільки не позбавляє людини волі!.. Житлове питання, кар'єра, гроші, і, зрозуміло, вічний страх - «як би чого не вийшло». А ще всілякі інструкції, бажання жити «за статутом», «як покладене». Доходить до анекдоту. Трамвайна кондукторша, вся у владі службових обов'язків (явно на шкоду здоровому глузду) кричить на кота, що простягає їй гривенник на квиток: «Котам не можна!» І неважливо, що явище незвичайне - зачудуватися б так захопитися, так хоч злякатися, зрештою! - ні, головним виявляється, що в трамвайній інструкції про котів не сказано, виходить, їм оплачувати проїзд не можна й качатися в трамваї нельзя.

Бог і цар для молодих авторів - Берліоз, голова правління Массолита. Начебто все в нього є - і положення, і інтелект, і ерудиція. І можливість впливати на розуми й творчість починаючих літераторів. І все це він використовує лише для того, щоб відучити їх мислити самостійно й вільно... Схоже, бедного Булгакова дуже довели подібні керівники-наглядачі від літератури, що він так безжалісно розправився Сберлиозом.

На жаль, у літературі давно панує дух несвободи. За те, щоб тебе гарантированно друкували й підгодовували, продали себе багато хто й багато хто. І розгнузданий гнів літературних критиків, на чолі з Латунским, на Майстра, по суті, так зрозумілий. Ці жалюгідні незначності, п'явки на тілі літератури не можуть простити йому його волі - як він смів складати свій роман, покладаючись лише на свою фантазію й талант, вибирати сюжет серцем, а не по провідних вказівках. Адже вони-те давно свою волю продали. За можливість обідати в Грибоєдова, відпочивати в Перелыгине, а головне - за те, щоб гарантированно друкували, оплачували й не торкали. І неважливо, що й про що писати - аби тільки вгадати й догодити. А до чого можуть довести критики, автор занадто добре знав на своєму досвіді. І сцени мести розлютованої Маргарити виписані з більшим почуттям і співчуттям,

Так, москвичі пережили нелегкі часи. Голод, розруха, сувора влада вчили пристосовуватися, щоб вижити. Але й виживати можнопо-разному. Адже зберіг себе Майстер - так само, як зберіг себе Булгаков, як зберегли себе всі, хто поважав у собі душу. Хто й у самі важкі часи розрізняв, що головне, а що другорядне. І це головне - і, на жаль, рідке - відчує в Майстру прекрасна Маргарита. І спалахне любов, і не удержать її ні мінути ні його волаюча бідність, ні її звичка кроскоши.

Любов і творчість - от що дає крила, от що допомагає зберегти волю. І лише поки є воля, вони й живі. Забери неї - і ні любові, ні творчості. І адже кожний вправі робити сам свій вибір! Навіть якщо немає таланта. Навіть якщо немає любові. Як летить Наташа - заради одного лише п'янкого почуття волі. Як неможливо повернутися їй до колишнього життя після того захвату, що вона випробувала. Але адже вертається нещасний кабан-сусід, і в польоті, і в диявола на балі не розстається зі своїм портфелем - занадто вже в'їлася в кров залежність від звичного способу життя. І залишається йому тепер лише одне - дивитися в повню на місяць і зітхати про упущену можливість, а потім плестися до ненависної дружини, до ненависної служби й причинятися далі.

Але як дратує чуже щастя, чужа воля тих, хто добровільно від них відмовився! Як єдині вони в прагненні знищити, розтерти в порошок, щоб горіли рукопису, щоб автора - неодмінно в божевільний будинок. Художник для них - як кістка в горлі. Чудова заміна - у будинку Майстра відтепер Алоизий Могарыч, провокатор і донощик, нащадок Іуди, дитя й герой свого часу

Втім, є, виявляється, і в Москві місце, де можна й зберегти свою волю, і навіть повернути втрачену. Місце це - божевільний будинок. Тут виліковує Іван Бездомний від догм Берліоза й від свого віршомазництва, що служать Керування видовищ позбуваються від нав'язаного їм співу... Тут можна бути собою. Але, мабуть, тільки тут і можна. Тому й одержує Майстер у фіналі як нагорода не повернення в колишнє щасливе життя, а спокій, і летять вони з Маргаритою нескінченно далеко від Москви...

А що ж Воланд? А Воланд за чотири дні перебування в Москві злегка побавився сеансами викриття. А з ним і ми. Але дивна справа, сили тьми бешкетують лише там, де люди самі давно звертаються зі своєю душею вкрай недбало. І шанобливо відступають там, де честь і достоїнство - не порожні слова. І, зрозуміло, Князь Тьми насамперед цінує Волю. Він сам - уособлення волі. Тому настільки шанобливо його відношення до Майстра і його коханій. Дістається тим, хто сам себе цінує невисоко, сам бруднить свою душу - і порушенням клятви Гіппократа, і «рибкою другої свіжості», і накраденими грошиками в схованці, і постійною брехнею, і чванством, і лизоблюдством, як відвідувачі Грибоєдова, і жадібністю, і боягузтвом, і підлістю, тобто відсутністю поваги до себе, своєю рабською сутністю. І деяким спілкування з нечистою силою допомагає усвідомити своє падіння - і виправити себе. От такий дивний вплив «сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо».

Думаючи про те, у які часи створювався роман, згадуючи, як ламалися тоді люди, можна лише захопитися мужністю автора, що зберіг саме головне, те, що одне відрізняє людини від «тварини тремтячої» - внутрішню волю

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы