У чому трагедія Раскольникова?

Колекція творів: У чому трагедія Раскольникова?

У центрі роману Ф. М. Достоєвського "Злочин і нака-зание» - характер героя шістдесятих років дев'ятнадцятого століття, різночинця, бідного студента Родіона Раскольникова. Рас-Кольников вчиняє злочин: убиває бабу процентщи-цу і її сестру, необразливу, простодушну Лизавету.

Злочин страшне, але я, як, напевно, і інші чи-татели, не сприймаю Раскольникова негативним геро-їм; мені він здається героєм трагічним. У чому ж трагедія Раскольникова?

Свого героя Достоєвський наділив прекрасними челове-ческими якостями: Родіон був "чудово гарний собою, із прекрасними темними очами, ростом вище за середнє, тонкий і стрункий». У його вчинках, висловленнях, переживаннях ми бачимо високе почуття людського достоїнства, істин-ное шляхетність, найглибша безкорисливість. Розкольників сприймає чужий біль гостріше, ніж власну. Ризикуючи життям, воно рятує з вогню дітей, сам жебрак, дає гроші на похорони Мармеладова. Він не з тих, хто равнодушно прохо-дит повз людські нещастя. У ньому від природи немає дурних і низьких рис. Кращі герої роману - Разумихин, Соня, Дуня - люблять Родіона, захоплюються ним, його злочин народжує в них біль і здивування. Раскольникова поважає й слідчий Порфирій Петрович, раніше всіх догадавшийся про злочин. І от така людина робить дивовижне злодіяння. Як, чому це могло трапитися?

Достоєвський показує, що Розкольників, людина гу-манний, страждаючий за "принижених і ображених», совер-шив убивство "по теорії», втілюючи абсурдну ідею, пик-денную соціальною несправедливістю, безвихідністю, ду-ховним тупиком. Злидарський стан, у якому він сам на^-ходився, і вбогість, що зустрічається на кожному кроці, породили антигуманну теорію "крові по совісті», а теорія штовхнула на злочин

Трагедія Раскольникова в тім, що він, відповідно до своєї тео-рии, хоче діяти за принципом "усе дозволено», але в той же час у ньому живе вогонь жертовної любові до людей. Виходить дивовижне й трагічне для героя противоре-чие: теорія, що сповідає Розкольників, змучений чужими й своїми стражданнями, що ненавидить "хазяїв життя», зближає його з негідником Лужиним і лиходієм Свид-Ригайловьш. Адже вони вважають, що людині, що володіє силоміць і владою, "усе дозволено». "Ми одного поля ягоди», - говорить Свидригайлов Раскольникову. І Родіон розуміє, що це дійсно так, тому що вони обоє, хоча й по різних мотивах, "переступили через кров».

Трагедія Раскольникова підсилюється тим, що теорія, до-торая повинна була вивести його з тупика, виявляється несо-стоятельной. Мало того, Розкольників розуміє нарешті на каторзі, що, випливаючи його теорії й довівши її до логічного кінця, людство прийде до кривавого божевілля пожираю-щих один одного "трихнинов». Цей страшний здогад викликає страждання й борошна героя, що відчув після вбивства свою повну відкинутість від миру людей: він не може на^-ходитися поруч із улюбленими матір'ю й сестрою, не радується природі, він, немов ножицями, відрізав себе від всіх

Борошна совісті, що леденить душу страх, що переслідує Раскольникова на кожному кроці, думки про те, що він не На-полеон, а "тварина тремтяча», "воша», свідомість безглузда-ности зробленого злодіяння - все це нестерпним гнітом лягає надушу Раскольникова. Теорія "сильної людини» не витримала перевірки життям. Герой терпить крах, як вся-кий людин, оказавшийся у владі помилкової ідеї. Расколь-Никову треба буде пройти довгий і важкий шлях подолання внутрішнього тупика, знайти в собі сили для "життя по совісті», надолужити свій гріх "подвигом братолюбного спілкування».

Достоєвський-Психолог з такою силою оголив трагедію Раскольникова, всі сторони його щиросердечної драми, безмірність його страждань, що читач переконується: борошна совісті сильніше покарання каторгою

И ми не можемо не співчувати героєві Достоєвського, до-торий намагається протистояти злу, хотів би позбавити мир від страждань, але прикро помиляється у виборі шляху й несе спра-ведливое покарання за свій злочин. У такому отношениик Родіонові Раскольникову позначається, звичайно, відношення самого письменника до героя. Недарма А. В. Луначарский сказав, що Достоєвський сам ішов на злочин зі своїм героєм і сам каявся разом сним.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы