Він по колишньому вірить у непогрішність

«Сила впливу морального вище всяких сил...» (Н. В. Гоголь)

Природа дала людині в руки зброя інтелектуальну й моральну силу, але він може користуватися цією зброєю й у зворотну сторону; тому людина без моральних підвалин виявляється істотою самим нечестивим і диким...

Аристотель

Моральні проблеми розглядалися в багатьох добутках письменників Х1Х століття. Закони моральності вічні, вони є основою поводження людини. Питання впливу морального на людей широко представлені в романах Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» і «Брати Карамазовы».

Герой роману «Брати Карамазовы» Алеша Карамазов, самий молодший із трьох братів, « ангел у плоті», із самої ранньої юності возлюбил благочестя й уникав блудних і дурних помислів. « У ньому була дика, несамовита соромливість і цнотливість». Навіть юні однолітки його, гімназисти, незважаючи на всі старання, не могли всіма своїми спокусами похитнути його несамовитої цнотливості. Коли вони починали заговорювати «про це», те Алеша швидко затикав вуха пальцями. Замолоду Алеша Карамазов надійшов в обитель, де віддав себе в слухняність старцеві Зосимові. Послушника Алексія (так стали називати Алешу в обителі) любили всі добрі й благочестиві люди. Куди б він не був, усюди вносив мир, любов, благодать, добрі помисли й виправлення. Один тільки його зовнішній вигляд уже мав доброчинний вплив на грішників. Наприклад, жінці легкого поводження Грушеньке, що жила на втриманні в купця Самсонова, «диавол вклав у серце думка спокусити й звабити своїми плотськими принадностями юного ченця, утягнути його в блуд і тим самим знеславити праведного ченця». Для цього Грушенька підкупила свого родича Ракітіна, щоб він привів до неї Алексія. Але ледь тільки вона побачила Алексія й почула солодкий голос його мови, як « сатанинський намір відлетів від її серця». Вона щиросердно покаялася у своєму гріху й попросила в Алексія прощення. Він простив, а вона, торкнута його праведністю, виправилася й відтоді стала доброчесною й самовідданою жінкою. Звідки ж і яким образом розвилася в Алеше Карамазове така сила благочестя й чудодійного морального впливу? Автор роману не показує нам процес морального розвитку свого героя. Але, я думаю, що моральні риси Алеши вроджені, успадковані від своєї матері. Звичайно, великий моральний вплив на нього зробив старець Зосима самий великий праведник у романі. Зосима був притулком, духовною опорою й розрадою стражденних, скорбних і знедолених, озлоблених і безпомічних. Брат Алеши Дмитро Карамазов була людина буйної й неприборканої вдачі. Це був гульвіса, безобразник, дебошир, відрізнявся схильністю до дурних учинків. Але при всім при цьому він був віруючою людиною, що мала в серце бога й совість. Коли був убитий батько братів Карамазовых, підозра в убивстві впало на Митю. Митя був арештований і відданий суду. ТутТе й виявилася велич душі Мити, вся глибина його віри в бога. Для спокути своїх гріхів Митя вирішив постраждати безвинно. Крім того, один раз у сні він побачив страждаюче дитя, і з тих пор його постійно мучила думку: отчого, чому й для чого страждає дитя й чим може бути покутуване його страждання. От тепер він і вирішив заодно постраждати для спокути страждань цього дитя. Представлялося йому у в'язниці кілька спокус, але він устояв перед ними. До нього занадився ходити семінаристбезбожник Ракітін, щоб випрошувати в нього грошей, а разом з тим і похитнути його віру й спокусити в безбожництво. Із цією метою Ракітін втолковував Мите, що душа й увесь духовний світ це одна хімія й нервові хвостики. Але аморальні наклепи семінариста тільки тимчасово збентежили Митю, але не похитнули. Потім брат Мити, Іван Карамазов, пропонував йому для відхилення від суду й покарання бігти в Америку. Митя відкинув і цю спокусу. Рішення Мити безвинно постраждати для того, щоб морально відродитися й надолужити цим чужі страждання, є серйозним моральним принципом. Так учив його надходити старець Зосима: «Візьми себе й зроби себе ж відповідачем за весь гріх людський». В іншому своєму романі «Злочин і покарання» Достоєвський уже на перших його сторінках ставить тупикові питання морального: «Тварина я тремтяча або право маю?» чи Можна вчинити злочин в ім'я добра, в ім'я порятунку «принижених і ображених»? Тут і питання героя роману Раскольникова, що не живе, а існує в умовах крайньої бідності й потреби, що принижують людину. Теорія, що привела Раскольникова до злочину, проходить у романі як якась єдність серцевого борошна й шукаючої думки. Читаючи роман, ми бачимо, що Розкольників людин, що сприймає чужий біль гостріше, ніж власну. Він рятує дітей з вогню, хоча й ризикує при цьому своїм життям, воно ділиться останнім з родиною Мармеладова. Родіон РозкольниківЦе особистість, у якій на однакових правах сполучаються й добро, і зло.

Розкольників гордий, самотній, нетовариський, він переконаний у своїй винятковості. Міркуючи про життя у своїй комірці, він приходить до теорії, що дивовижна по своїй суті, але має стрункий і переконливий вид. Розкольників переконаний, що людство ділиться на людей звичайних, котрих більшість, і на людей незвичайних, таких, як Наполеон, які нав'язують більшості своїх воль, не зупиняються, якщо потрібно, і перед злочином. На його думку, це вічний закон: «хто міцний і сильний розумом і духом, той над ним і владний». Розкольників уважає, що його непогрішна теорія відкриває вихід із всіх життєвих тупиків, але він сумнівається, чи владний він «над всією тремтячою твариною»... Все добре, чисте, моральне, людське повстає в Раскольникове проти вбивства, але він упокорює себе своєю теорією, його підштовхують «деякі випадки», і він вирішується зробити вбивство.

Після здійснення злочину Розкольників випробовує борошна совісті, хоча й продовжує вірити у свої ідеї. Він говорить Соні у відповідь на питання, як урятувати дітей, що гинуть, що треба, зламати... і страждання взяти на себе. Родіон Розкольників людин, по християнських поняттях являющийся глибоко грішним. Мається на увазі не тільки гріх убивства, але й гординя, думка про те, що все «тварини тремтячі», а він, можливо, «право имеющий», вибраний. Злочин Раскольникова це ігнорування заповіді Христа «Не убий».

Поступово Родіон всі частіше думає, що він сам виявився не Наполеоном, а «ушию». Він не може пояснити навіть собі, навіщо вбив, він розуміє, що не можна вважати людини вошею. Убивши бабу процентщицу, Розкольників «відрізав себе» від інших людей (матері, сестри, Соні, Разумихина...). Натура його не приймає цього відчуження. Людина не може жити без спілкування з людьми. А він не може не побачити, не обійняти свою матір і сестру. Тому щиросердечні борошна Раскольникова стають усе напруженіше, вони йдуть по безлічі напрямків, але кожне заводить його в тупик. Він по колишньому вірить у непогрішність своєї теорії й нехтує себе за слабість, але раз у раз називає себе негідником. У розмові з Сонечкой Мармеладовой Родіон усвідомлює і переживає весь жах щоМ свершились, він розумі, що не можна підня_, «переступи через кров Розкольників розуміє, що злочин зломив його як людини, вона страждає, розуміючи, що зробив божевільний учинок з егоїстичних цілей. Він викликує: «Так хіба я старушонку вбив? Я себе вбив, а не старушонку!» Соня, маючи щире почуття любові до всього живого, будучи втіленням щиросердечної стійкості й віри, виводить Раскольникова зі стану тупика й застою. Зустріч із особою духовно чистим відроджує в Родіоні ті ж почуття, які вбило в ньому злочин. Родіон знову щасливий. У ньому відбувається відродження кращих людських якостей. Сила любові, сила морального відродила Раскольникова.

Обидва романи Достоєвського застерігають: злочин, порушення моральних законів це загибель душі, приречення на самітність.

Достоєвський переконливо довів, що моральні закони дуже важливі для людини, адже совість людини не дає спокійно жити, прирікаючи його на щиросердечні страждання. Письменник повідав нам про моральні потрясіння й роздирання, які не можуть не хвилювати людей будьякої епохи. В історії заблудшей, а потім морально перетвореної душі є багато повчального

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы