Внутрішня краса людини в романі Л. Н. Толстого

Роман-Епопея Л. Н. Толстого «Війна й мир» - складний філософський добуток. Автор у добутку торкає наступних основних тем: пристрій миру й місце людини в ньому, зміст історії й окремо взятого людського життя, роль особистості в історії, співвідношення волі й необхідності в долі людини, моральні вимоги до людини, справжнє й помилкове в житті людини. З філолофсько-моральною проблемою щирого й помилкового зв'язана тема внутрішньої краси людини. У романі Л. Н. Толстого «Війна й мир» понад п'ятсот героїв. Серед них ми бачимо імператорів і державних діячів, полководців і рядових солдатів, аристократів і селян. Одні герої, як неважко помітити, авторові особливо симпатичні, інші, навпроти, далекі й неприємні. Цікаво, що автор ділить своїх героїв не на позитивні й негативних, не на гарні й поганих, а на що змінюються й застигли. До числа перших ставляться ті персонажі, життя яких проходить у постійному шуканні правди, у прагненні до добра, у бажанні приносити користь іншим людям. Так вийшло, що самі внутрішньо гарні толстовські герої не відрізняються красою зовнішньої. Навряд чи це випадково: таким чином, здається, щиросердечна краса, не закрита зовнішньої, стає ще помітніше.

Зовнішня краса - це приваблива особа, струнка фігура й витончені манери. Внутрішня краса - це краса душі, а це насамперед людинолюбство, висока моральність, щиросердність, щирість, бажання розуміти інших людей і допомагати ім. Часто буває, що в одній людині зовнішня й внутрішня краса не зливаються в єдине ціле. Саме тому людям властиво помилятися й приймати зовнішню красу за внутрішню. Зрозуміти характер людини дуже складно. Саме тому існує щира й помилкова краса. Щира краса - це краса внутрішня, а помилкова краса - це зовнішність, що так часто буває оманна. Щир і помилкове тісно переплітаються один з одним у романі Товстого

Щира й помилкова краса найбільше повно розкриті в образах Элен Кураги-Ний і Наташи Ростовой. Элен так гарна, що немає людини, який би не захоплювався цією красою: «Злегка шумлячи своею белою бальною робою, убранною плющем і мохами, і блищачи білизною плечей, глянцем волось і діамантів, вона пройшла між расступившимися чоловіками й прямо, не дивлячись ні на кого, але всім посміхаючись і як би люб'язно надаючи кожному право любуватися красотою свого стана, повних плечей, дуже відкритої, по тодішній моді, грудям і спини». Єдине, що насторожує в Элен, так це її посмішка. Насправді за цією посмішкою-маскою ховається байдужість до людей, порожня душа. Элен - це людина, що сформувалася, статуя, що не міняється й буде такий же через 20 і через 40 років. А Наташа - це дитина. Вона живаючи дівчинка зі своїми достоїнствами й недоліками. Наташа живе насиченим життям, радується й засмучується, сміється й плаче. А Элен не живе, а існує. Заміжжя потрібно Элен тільки для одного: їй потрібні гроші на бали, театри, гостей і численних коханців. Жодного разу протягом роману Элен не виявила нормальних почуттів: не злякалася, не зраділа за когось, нікого не пошкодувала

Духовну красу людини Толстой показує й на прикладі Пьера, одного з головних героїв роману. Емоційний, що не вміє стримувати й приховувати свої почуття, Пьер дуже незабаром розташовує до себе читачів. На початку роману герой ще молодий, погано знає життя й майже не розбирається в людях. Так, першим серйозним випробуванням для Пьера стає одруження на Элен. Він виявився беззбройним проти підступництва, облудності Курагиных, що заманили його у свої мережі. Але морально Пьер набагато вище цих людей: провину за случившееся він повністю бере на себе. А після розчарування в масонстві, куди його привело бажання бути корисним суспільству, після його невдачі в намірах полегшити положення кріпаків до Пьеру знову прийшла незадоволеність собою, та рушійна сила, що не давала згаснути в ньому духовному вогню. Таким з'являється перед нами герой напередодні Вітчизняної війни 1812 року. Товстої далеко не випадково приводить Пьера Безухова на Бородінське поле. Може здатися, що сугубо цивільному й трохи незграбному Пьеру тут не місце. Однак голос совісті підказує йому, що зараз він повинен бути саме тут, оскільки тут відбувається головна подія, що вирішує для долі націй. От це майже інстинктивне, часто до кінця не усвідомлене почуття причетності своєму народу і є, мабуть, головна риса кращих героїв Толстого. У вчинках Пьера немає ніякої «зовнішньої красивості», і часом вони здаються навіть нелогічними. Він залишається в палаючій Москві, щоб убити Наполеона, а замість цього рятує сопливую дівчинку й гарну армянку. Намірившись убити головного ворога російського народу, Пьер намагається вирішити завдання, що не під силу одній людині. А от зробити пускай і не настільки ефектний, але такий необхідний добрий учинок - це цілком по плечу героєві. Товстої невисоко цінує зовнішню тілесну красу, начебто не довіряє їй. Він хоче донести до читача свої думки про те, що фізична привабливість із роками зникне, а внутрішня краса залишиться в людині назавжди.

Щира краса людини - прагнення до миру, до гармонії із собою й окружа-ющими людьми. Толстого захоплює духовна сила людини, його здатність до 13 самопожертви. Внутрішня краса - дарунок, але цей дарунок може розвити в собі кожний

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы